В смертельних кригах твоїх очей
я побачив своє зболіле обличчя:
за німою прозорістю сивих ночей
воно мені зовсім тепер не личить.
У гарячих пісках твоїх сонячних щік
я горю і вмираю від спраги та туги:
серце, долоні і душу обпік
У пісках звечорілої твої недуги.
Я себе загубив і уже не знайду
серед дикої патоки днів ачи ранків:
Не тримайся за мене - нікуди не йду -
Ще надивлюсь з тобою світанків.
Автор: Андрій Зінченко
Немає коментарів:
Дописати коментар