Укранські вірші про кохання

Ти пішла,а моя Душа палаха!

Серце тьохкає, іскриться -

Поселилася Жар-Птаха.

Пісню сонячну співає,

Жаром пір'ячко палає!

       Кому щастячко?! - підходьте.

       На моє перо духніть-бо

       І бажання Ваше прийде, 

       Зацвіте,так хоче Небо!

І як що Твоє серденько

Заспіва з моїм дуетом -

Розчиня́ться двері райські

У життя - буття стодолом!

ViFoBor/

Кохання просто так не пропадає...

А кохання просто так не пропадає...

Воно місце в Всесвіті, напевно, має,

Дар Господній щезнути не може...

Тож нащо болить душа так, Боже ?!

Знову зіркою новою загориться ,

Як душа моя дочиста спопелиться,-

Замилуються зорею знов кохані ,

Від кохання і від щастя п"яні...

Не пускайте з рук цю дивну ношу,

Що її у жертву я приношу...

Прошу прОщння в соєї я любові,

Хоч із зрадою не була я у змові...

Тож світи, моя зорЕ,високо

Хай  тобі  не буде   зимно -  одиноко,

Хай милуються закохані тобою,

Як колись коханий любувався мною

автор: Надія Карплюк-Залєсова\

Кохання у трьох +18

Догорає зірниця.
Ніч лягла на поріг.
Наших снів полуниці
Я доїсти приліг...
Ми в розпуснім коханні
Ніч пускаєм "в розлив",
І роз"ятрюєм рани,
Що немов зажили...
Наші двері відкриті
Для тебе, моn амі.
Ти найгірший епітет
Подарунком сприйми.
Одинока й красива
По сусідству живеш.
Вже терпіти несила...
Хочеш сісти? Авжеж...
Так буває нерідко.
Невід"ємна деталь-
Не цінується клітка,
Хай би і золота.
"Рудименти епохи"
Відкидаємо нараз.
Зоологія трохи-
Вірність шлюбу в наш час.
Ви обоє- світлинки,
Що мені до душі.
Серед свінгерів свинка
В сі-бемоль завищить...
Мов крізь хащі ожини...
Стогін- ах!.. Стогін-ох!..
То ж посунься, дружино!-
Тіснувато... утрьох...

БОГ НАС СЯЙВОМ ПОЄДНАЄ

Світлі очі - нам любов відкриє,

Щастя, радість на усі віки.

Вищу милість - нам Господь зуміє,

Прощу дати за усі гріхи.!

Тільки щиро помоліться Богу,

Вигніть спину та покиньте лінь

Вранці світ устане, вже до того,

Вам воскресне на святу спасінь.

Зірка в небі - інша засіяє

Не лякайтесь, зміниться зоря.

Тільки Бог нас сяйвом поєднає,

Він одвічно віру, прославля.

Кожну душу, що живе в любові,

Бог освятить щиро з висоти

Дасть їй радість добру у покрові,

Для надії, віри і мети.

Світлі очі нам любов відкриє,

Путь велику з рухом на віки.

Кожне слово мудрістю покриє 

Дасть нам розум виявить думки

Кохання по телефону

Твоє ім"я в моїй мобілці.

І чуть мені серцебиття.

І крає серце, як сопілка,

Приємне серцю відчуття.

Моя мобілочка зі мною.

В руках тримаю, як триптих.

І серце мучиться журбою,

Коли не чує слів твоїх.

В чеканні заніміє тиша,

Бо я  чекаю все дзвінка.

І ситуація складніша,

Якщо хвилина ця близька.

Ось десь здалека лине голос,

Чекала я його давно...

(Здається квітне поруч лотос).

Я чую рідного, мого.

А може я в тебе закохана?

А може я просто заплуталась?

І твою сірість продала за спокій

А може занадто слабка в мене воля?

Стікером правди, на висохлі сутінки

З підписом спогадів мокрих

Сонце у банку, і ланцюжок зі спроб моїх кволих

А може трава марно стоптана

Чи той зелений прохав про загибель?

Відпустки правил, і знов по зустрічній

А може я в тебе закохана?

А може ти також іще не вистиг?

А може ти досі читаєш мої вірші?

За мить — любить.

Люблю. Лелію. Обів'ю

її — прозоро-мармурову,

свою весну таку вирову

в жагучі вінця переллю —

весну свою;

і дзвінко з вінців будем пить

отруту спрагло — пелюстками,

і будем п'яні, а за мить

впадем осінніми листками —

за мить — любить.

Василь Чумак

Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана,

І я її зустріти не зумів.

Вона до мене випливла з туману

Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,

І руки лагідно до мене простягла,

І так чарівно кликала й манила,

Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,

Кого остерігає з висоти…

Прийшла любов непрохана й неждана —

Ну як мені за нею не піти?

Василь Симоненко

Вірш про любов, Ліна Костенко

Спини мене отямся і отям 

така любов буває раз в ніколи 

вона ж промчить над зламаним життям 

за нею ж будуть бігти видноколи 

вона ж порве нам спокій до струни 

вона ж слова поспалює вустами 

спини мене спини і схамени 

ще поки можу думати востаннє 

ще поки можу але вже не можу 

настала черга й на мою зорю 

чи біля тебе душу відморожу 

чи біля тебе полум’ям згорю 

Ліна Костенко

Стихи на украинском языке

Я просила у серця:"Зупинись!"

Я просила у тебе:"Повернись!"

Але ти не чув моїх слів

І не знаєш, який я терпіла біль...

Ти не знаєш чи плакала я

Ти не знаєш, чи сумувала я

Та повір мені, повір словам -  

Я за тебе на світі все віддам.

Вірш про кохання українською

Ти знову прийшов не сказавши ні слова,

Ти знов розпочав нашу давню розмову,

Ти десь так далеко за сотню років,

Ти сам все зробив, хоч цього не хтів.

Ти знаєш тепер,як любити й не мати

Ти знаєш,як тяжко кохати і знати.

Як тяжко змиритись із тим,що вона

В цей вечір,на жаль, та була не твоя.

Я для тебе

Я - блискавка без дощу,

Цілую розрядом твою щоку,

Я - грім серед ясної ночі,

Знаходжу твій погляд і очі,

Я - сонце гаряче, що сміло

Наповню енергією твоє тіло,

Я - квітка розкішна й ароматна,

Твій подих зловити здатна,

Я - вітер свіжий і легкий,

Твій голос поширюю лункий,

Я - пісня гаряча й твоя,

Душу твою чіпляю щодня,

Я - світла яскрава зоря,

І вже для тебе не страшні моря,

Я - килим зелений із стрункої трави,

По якому ходитимеш нестримний ти,

Я - вода швидка й стрімка,

Напуватиму тебе я крадькома,

Я - тінь, як невід*ємна часточка тебе,

Яка тебе від злого світу проведе,

Я - стріла, що гостра як лезо,

Потраплю в серце і не щезну,

Я - дівчина із крихкого кришталю,

Сплету долю свою з твоєю запахом мигдалю!

Дотики до тіла

Руки...й дотики, тіла дотики,

Наче були сповненням мрій,

Залишив ти на серці опіки,

 Милий мій!

Я без тебе тепер самотня

Поміж сотень людських облич,

 У очах тихо плаче осінь,

А на серці глибока ніч...

Почуттями, немов дурманом,

Напоїли мене зірки,

Без адреси і без конвертів

Я цілунками шлю листи.

Клич,як завжди,мене дхзвінками,

І сумую за твоїми фото,

Пий гірку неймовірно каву,

Та згадай опівнічний дотик...

Ах, очей твоїх карих бісики

Ах, очей твоїх карих бісики.

Полюби, мене, полюби.

Я б тебе заманила піснею,

Що співають рясні дуби.

Я б до тебе горнулась гілкою,

Обвивалася на плечах.

А іще я була б жінкою,

Щоб у слід оглядались - ах!

Гомоніла б тобі вкраїнською,

Як осики і явори.

І була б, наче птаха свійською,

Дивувала б цей світ старий.

Ми з тобою зустрітись можемо,

Предки наші із-за морів.

Я б навчила тебе обожнювать

Шепіт грициків на зорі.

Насолодою стала б райською,

Де немає кінця в доби.

Я б любила тебе й китайською,

Ах, якби це було, якби... 

Автор: Любов Геньба

Розбите кохання

Навіщо мені це життя

В сльозах кришлатлево-солних?

Я прагну лише забуття

У твОїх збліднілих долoнях.

Думки розбиваються в щент.

Тверезістю вкрита надія.

Потіш мене трішечки ще,

Допоки від сліз не зомлію.

А потім тримай на руких,

Немов це останні хвилини.

А дощ заливає крізь дах -

Карає за те, ща не винна.

Тобі я дарую життя

І сльози, до болю солоні.

Шукаю в тобі забуття,

У твОїх прекрасних долoнях.

Я тебе кохаю!

Я покохав одну людину,

Кохану, милу, тебе єдину.

Доля знову нас з'єднала,

І мені тебе подарувала.

Я так довго цього чекав,

Любив, страждав і сумував.

Бога благав гіркими слізьми,

Щоб ти була зі мною завжди.

Тепер я буду тебе берегти,

Бо ти зі мною назавжди.

Життя своє без тебе не уявляю,

Тому, що я дуже сильно тебе кохаю.

Останнє кохання

На дурість заради кохання?

А варте воно божевілля?

Кохала тебе, як в останне

Під тоннами твОго свавілля.

А інша тебе цілувала,

І подихом гріла долоні.

Хотіла, щоб я скуштувала

Свій відчай, до болю солоний.

Розбите, тобою знов, серце,

Не вірить воно у кохання.

Кохало, і зараз не б"ється.

Кохало НАВІКИ, В ОСТАННЄ...

На жаль я помилялася

Ти іншим став: холодним та чужим.

Від слів твоїх вже серце не займається.

Ти ще кохаєш? Просто це скажи.

Чи помиляюся? Я знову помиляюся?

І розпач, й біль колючками стирчать.

Від слів твоїх, мов куль я відхилялася.

А на очах... знов сльози на очах.

Я помилялася. На жаль я помилялася.

Прошу тебе, не треба...

Тебе цілую. Тану, немов лід.

А ти, зніміло, дивишся на мене.

Тобі дарую цілий білий світ, -

Тобі всерівно. Це тобі не треба.

Тебе кохаю. Сльози водоспадом

Цілують щоки, плавлячись в журбі.

"Не плачь, послушай. Хватит! Ну не надо"

А чи не все одно, коханий, ще тобі?!

Для тебе дихаю. Тобі дарую мрії,

І сни свої, і щастя, і любов.

Мене кохаєш? Ні? Я розумію.

Навіщо ж я тоді з тобою знов?

Навіщо сонце, небо, сенс буття,

Коли тобі всерівно вже до мене.

Я лиш прошу, не нівеч це життя...

Моє життя! Прошу тебе, не треба.