Вірш про зраду

Ти мене зраджуєш

І я це відчуваю...

Мені майже не боляче,

Це страшно, але я звикаю.

А що життя?

Хіба воно таке потрібне?

Немає в ньому каяття,

Дивитись боляче і гидко!

Все менше залишається людей,

Які лікують словом душу,

Які підтримують мене,

Бо ж лікувати інших також мушу…

Все менше чуєш гарних слів,

Всі покривають слова матом

Й марніє світло у душі,

Життя згасає....

Але раптом

Ти відчуваєш щось живе

Що змушує тебе відкрити очі,

Випростатись, показати всім себе,

Бо ж врешті настає той світлий день,

День після тривалої ночі...