Про те,що нічого...
лиш кров на твоєму обличчі стікає наче біль
а вода вдаряє як вогняна тінь
а серце вмирає під оплески дощу
у відповідь тобі від болю кричу
моя душа як птах що прагне волі
і в світлі нічному чекає долі
а замість того лиш рани солоні
страждання болісні за мною в погоні
чому мовчання як стіна сліпа
а по щоці сльоза вмираючи стіка
промов у відповідь нарешті щось
щоб хибному у мозку не жилось
стрибай у вир кровавої любові
приймай на себе удари просторові
не бійся зачепитись за страждання
вони для тебе не камінь спотикання
бо ти мети своєї досягаєш вмить
так навіть серце не болить
а сніг печальний сиво мерехтить
ба, навіть клоун не веселить.
Немає коментарів:
Дописати коментар