пʼятниця, 16 вересня 2016 р.

Вірш про кохання про Женю

Вíршів я писать не стану, 
Позу рака не прийму.
Наберу я просто ванну. 
І у ванні відсосу. 

Женя, ти, повір, мене запомниш!
Ванна, водка, глотка, члєн...
Де ти там так долго ходиш?! 
Мені скучно серед стєн. 

Женя... Милий паца Женя...
Пеніс не гігат, але
Я тебе люблю, скотина! 
Пішли в РАГС, бери мене!

середа, 22 червня 2016 р.

Вірш про самогубство

Кров крапає тихо,на кафель холодний,
Повільно темніє в очах,
Твій погляд стає наскільки бездонний,
Блукає в темних ночах.

Поріз на руці,тобі байдУже,
Біль сильний тільки в душі,
Лиш серце твоє, так туже,
І як ми стали такі чужі?

Поріз на руці..і він не перший,
Лиш так заспокоєш біль,
І світ твій став настільки гірший,
На ранах залишилась сіль.

"—За що ти так з нами? Чому?"
Кричать кожен раз батьки.
Невже віддаси все йому?
Ледь чутно шепочуть рядки.

Навіщо ж ти так вчиняєш?
Навіщо мучиш себе?
Невже ти справді вважаєш,
Що він ще кохає тебе?

О ні,прошу,не треба,
Не псуй же собі життя!
Проси щастя у неба,
І просто цінуй буття!


Автор: Анна Антипова

четвер, 26 травня 2016 р.

Десь по світі ворон літав

Десь по світі ворон літав,
Все у думах витав.
Життя його- мов буря в пустині,
Що душу ятрить і понині,

Я просто тебе люблю

Я просто тебе люблю
Не має значення, який ти є.
Та головне лиш те, що ти коханячко моє.
Я обіцяю, що тебе буду любити
І кожен день тобі себе дарити
У радості і горі з тобою буду я
І своє серце порадую тобі я!
Ти знай одного тебе буду любити
І ніколи не дозволю собі тебе розлюбити!

Автор: Наталія Карабин

Моя душа

 Моя душа, то справжній темний ліс
Але ти спробуй в неї заглянуть
І ти побачиш те, чого не бачив ще ніхто
Для тебе вона стане, наче чисте небо

Тобі лиш варто цього захотіти

Навіки ти мій, а я навіки твоя!

Погляд у вічі-серце тріпоче
З тобою від ласки кричати не хоче
І не замовкне лиш щастя на мить,
Коли моя душа з тобою тремтить.
І щастю оцьому-не має кінця,
Серце безкрає лине в небуття
За це тобі дякую я!
Навіки ти мій, а я навіки твоя!

Автор: Оля Лупашко

субота, 14 травня 2016 р.

Зрада!!!

Зрада!!!
Вечір вже догорав, ти стояла одна
Тихо падала ніч на алеї,
Ти не знала, що він не чекає тебе,
А кохає вже іншу лілею.
Ти не плач, не сумуй, не ридай.
Він не вартий твого кохання!
Ти його розлюби зустрічів з ним не шукай,
Не ховайся у теплі чекання!
А якщо ти колись зустрінишся з ним,
Ти вдавай, що йому ти не рада.
Будь ти горда як меч!
Будь як камінь тверда! Хай подумає, що таке зрада!

середа, 16 березня 2016 р.

Укранські вірші про кохання

Ти пішла,а моя Душа палаха!
Серце тьохкає, іскриться -
Поселилася Жар-Птаха.
Пісню сонячну співає,
Жаром пір'ячко палає!
       Кому щастячко?! - підходьте.
       На моє перо духніть-бо
       І бажання Ваше прийде, 
       Зацвіте,так хоче Небо!
І як що Твоє серденько
Заспіва з моїм дуетом -
Розчиня́ться двері райські
У життя - буття стодолом!
ViFoBor/

вівторок, 15 березня 2016 р.

Кохання просто так не пропадає...

А кохання просто так не пропадає...
Воно місце в Всесвіті, напевно, має,
Дар Господній щезнути не може...
Тож нащо болить душа так, Боже ?!

Знову зіркою новою загориться ,
Як душа моя дочиста спопелиться,-
Замилуються зорею знов кохані ,
Від кохання і від щастя п"яні...

Не пускайте з рук цю дивну ношу,
Що її у жертву я приношу...
Прошу прОщння в соєї я любові,
Хоч із зрадою не була я у змові...

Тож світи, моя зорЕ,високо
Хай  тобі  не буде   зимно -  одиноко,
Хай милуються закохані тобою,
Як колись коханий любувався мною

автор: Надія Карплюк-Залєсова\


понеділок, 14 березня 2016 р.

Кохання у трьох +18

Догорає зірниця.
Ніч лягла на поріг.
Наших снів полуниці
Я доїсти приліг...
Ми в розпуснім коханні
Ніч пускаєм "в розлив",
І роз"ятрюєм рани,
Що немов зажили...
Наші двері відкриті
Для тебе, моn амі.
Ти найгірший епітет
Подарунком сприйми.
Одинока й красива
По сусідству живеш.
Вже терпіти несила...
Хочеш сісти? Авжеж...
Так буває нерідко.
Невід"ємна деталь-
Не цінується клітка,
Хай би і золота.
"Рудименти епохи"
Відкидаємо нараз.
Зоологія трохи-
Вірність шлюбу в наш час.
Ви обоє- світлинки,
Що мені до душі.
Серед свінгерів свинка
В сі-бемоль завищить...
Мов крізь хащі ожини...
Стогін- ах!.. Стогін-ох!..
То ж посунься, дружино!-
Тіснувато... утрьох...


БОГ НАС СЯЙВОМ ПОЄДНАЄ

Світлі очі - нам любов відкриє,
Щастя, радість на усі віки.
Вищу милість - нам Господь зуміє,
Прощу дати за усі гріхи.!

Тільки щиро помоліться Богу,
Вигніть спину та покиньте лінь
Вранці світ устане, вже до того,
Вам воскресне на святу спасінь.

Зірка в небі - інша засіяє
Не лякайтесь, зміниться зоря.
Тільки Бог нас сяйвом поєднає,
Він одвічно віру, прославля.

Кожну душу, що живе в любові,
Бог освятить щиро з висоти
Дасть їй радість добру у покрові,
Для надії, віри і мети.

Світлі очі нам любов відкриє,
Путь велику з рухом на віки.
Кожне слово мудрістю покриє 
Дасть нам розум виявить думки

неділя, 13 березня 2016 р.

Кохання по телефону

Твоє ім"я в моїй мобілці.
І чуть мені серцебиття.
І крає серце, як сопілка,
Приємне серцю відчуття.

Моя мобілочка зі мною.
В руках тримаю, як триптих.
І серце мучиться журбою,
Коли не чує слів твоїх.

В чеканні заніміє тиша,
Бо я  чекаю все дзвінка.
І ситуація складніша,
Якщо хвилина ця близька.

Ось десь здалека лине голос,
Чекала я його давно...
(Здається квітне поруч лотос).
Я чую рідного, мого.

А може я в тебе закохана?

А може я просто заплуталась?
І твою сірість продала за спокій
А може занадто слабка в мене воля?

Стікером правди, на висохлі сутінки
З підписом спогадів мокрих
Сонце у банку, і ланцюжок зі спроб моїх кволих

А може трава марно стоптана
Чи той зелений прохав про загибель?
Відпустки правил, і знов по зустрічній

А може я в тебе закохана?
А може ти також іще не вистиг?
А може ти досі читаєш мої вірші?

неділя, 6 березня 2016 р.

За мить — любить.

Люблю. Лелію. Обів'ю
її — прозоро-мармурову,
свою весну таку вирову
в жагучі вінця переллю —
весну свою;
і дзвінко з вінців будем пить
отруту спрагло — пелюстками,
і будем п'яні, а за мить
впадем осінніми листками —
за мить — любить.

Василь Чумак

Вона прийшла

Вона прийшла непрохана й неждана,
І я її зустріти не зумів.
Вона до мене випливла з туману
Моїх юнацьких несміливих снів.

Вона прийшла, заквітчана і мила,
І руки лагідно до мене простягла,
І так чарівно кликала й манила,
Такою ніжною і доброю була.

І я не чув, як жайвір в небі тане,
Кого остерігає з висоти…
Прийшла любов непрохана й неждана —
Ну як мені за нею не піти?

Василь Симоненко

Вірш про любов, Ліна Костенко

Спини мене отямся і отям 
така любов буває раз в ніколи 
вона ж промчить над зламаним життям 
за нею ж будуть бігти видноколи 
вона ж порве нам спокій до струни 
вона ж слова поспалює вустами 
спини мене спини і схамени 
ще поки можу думати востаннє 
ще поки можу але вже не можу 
настала черга й на мою зорю 
чи біля тебе душу відморожу 
чи біля тебе полум’ям згорю 

Ліна Костенко

субота, 5 березня 2016 р.

Стихи на украинском языке


Я просила у серця:"Зупинись!"
Я просила у тебе:"Повернись!"
Але ти не чув моїх слів
І не знаєш, який я терпіла біль...

Ти не знаєш чи плакала я
Ти не знаєш, чи сумувала я
Та повір мені, повір словам -  
Я за тебе на світі все віддам.


Вірш про кохання українською


Ти знову прийшов не сказавши ні слова,
Ти знов розпочав нашу давню розмову,
Ти десь так далеко за сотню років,
Ти сам все зробив, хоч цього не хтів.
Ти знаєш тепер,як любити й не мати
Ти знаєш,як тяжко кохати і знати.
Як тяжко змиритись із тим,що вона
В цей вечір,на жаль, та була не твоя.

Я для тебе


Я - блискавка без дощу,
Цілую розрядом твою щоку,
Я - грім серед ясної ночі,
Знаходжу твій погляд і очі,
Я - сонце гаряче, що сміло
Наповню енергією твоє тіло,
Я - квітка розкішна й ароматна,
Твій подих зловити здатна,
Я - вітер свіжий і легкий,
Твій голос поширюю лункий,
Я - пісня гаряча й твоя,
Душу твою чіпляю щодня,
Я - світла яскрава зоря,
І вже для тебе не страшні моря,
Я - килим зелений із стрункої трави,
По якому ходитимеш нестримний ти,
Я - вода швидка й стрімка,
Напуватиму тебе я крадькома,
Я - тінь, як невід*ємна часточка тебе,
Яка тебе від злого світу проведе,
Я - стріла, що гостра як лезо,
Потраплю в серце і не щезну,
Я - дівчина із крихкого кришталю,
Сплету долю свою з твоєю запахом мигдалю!

Дотики до тіла


Руки...й дотики, тіла дотики,
Наче були сповненням мрій,
Залишив ти на серці опіки,
 Милий мій!
Я без тебе тепер самотня
Поміж сотень людських облич,
 У очах тихо плаче осінь,
А на серці глибока ніч...
Почуттями, немов дурманом,
Напоїли мене зірки,
Без адреси і без конвертів
Я цілунками шлю листи.
Клич,як завжди,мене дхзвінками,
І сумую за твоїми фото,
Пий гірку неймовірно каву,
Та згадай опівнічний дотик...

пʼятниця, 4 березня 2016 р.

Ах, очей твоїх карих бісики


Ах, очей твоїх карих бісики.
Полюби, мене, полюби.
Я б тебе заманила піснею,
Що співають рясні дуби.
Я б до тебе горнулась гілкою,
Обвивалася на плечах.
А іще я була б жінкою,
Щоб у слід оглядались - ах!
Гомоніла б тобі вкраїнською,
Як осики і явори.
І була б, наче птаха свійською,
Дивувала б цей світ старий.
Ми з тобою зустрітись можемо,
Предки наші із-за морів.
Я б навчила тебе обожнювать
Шепіт грициків на зорі.
Насолодою стала б райською,
Де немає кінця в доби.
Я б любила тебе й китайською,
Ах, якби це було, якби... 

Автор: Любов Геньба

Розбите кохання


Навіщо мені це життя
В сльозах кришлатлево-солних?
Я прагну лише забуття
У твОїх збліднілих долoнях.
Думки розбиваються в щент.
Тверезістю вкрита надія.
Потіш мене трішечки ще,
Допоки від сліз не зомлію.
А потім тримай на руких,
Немов це останні хвилини.
А дощ заливає крізь дах -
Карає за те, ща не винна.
Тобі я дарую життя
І сльози, до болю солоні.
Шукаю в тобі забуття,
У твОїх прекрасних долoнях.

Я тебе кохаю!


Я покохав одну людину,
Кохану, милу, тебе єдину.
Доля знову нас з'єднала,
І мені тебе подарувала.
Я так довго цього чекав,
Любив, страждав і сумував.
Бога благав гіркими слізьми,
Щоб ти була зі мною завжди.
Тепер я буду тебе берегти,
Бо ти зі мною назавжди.
Життя своє без тебе не уявляю,
Тому, що я дуже сильно тебе кохаю.

Останнє кохання


На дурість заради кохання?
А варте воно божевілля?
Кохала тебе, як в останне
Під тоннами твОго свавілля.
А інша тебе цілувала,
І подихом гріла долоні.
Хотіла, щоб я скуштувала
Свій відчай, до болю солоний.
Розбите, тобою знов, серце,
Не вірить воно у кохання.
Кохало, і зараз не б"ється.
Кохало НАВІКИ, В ОСТАННЄ...

четвер, 3 березня 2016 р.

На жаль я помилялася


Ти іншим став: холодним та чужим.
Від слів твоїх вже серце не займається.
Ти ще кохаєш? Просто це скажи.
Чи помиляюся? Я знову помиляюся?

І розпач, й біль колючками стирчать.
Від слів твоїх, мов куль я відхилялася.
А на очах... знов сльози на очах.
Я помилялася. На жаль я помилялася.

вівторок, 1 березня 2016 р.

Прошу тебе, не треба...


Тебе цілую. Тану, немов лід.
А ти, зніміло, дивишся на мене.
Тобі дарую цілий білий світ, -
Тобі всерівно. Це тобі не треба.

Тебе кохаю. Сльози водоспадом
Цілують щоки, плавлячись в журбі.
"Не плачь, послушай. Хватит! Ну не надо"
А чи не все одно, коханий, ще тобі?!

Для тебе дихаю. Тобі дарую мрії,
І сни свої, і щастя, і любов.
Мене кохаєш? Ні? Я розумію.
Навіщо ж я тоді з тобою знов?

Навіщо сонце, небо, сенс буття,
Коли тобі всерівно вже до мене.
Я лиш прошу, не нівеч це життя...
Моє життя! Прошу тебе, не треба.

понеділок, 29 лютого 2016 р.

Немаю нічого.

Небо темне, хмари сірі,
Сонце вкрали, сховали зорі.
Дня немає, темна ніч.
Мла спустилась з мої пліч.

Біль розкрився так невчасно,
прийшов і не тікає,
прийшов і гуляє,
Править бал в душі моїй нещасній.

Боже, Боже, Скільки ще терпіти?
Скільки сил віддати мушу,
скільки життя мого зтерти?
Все забрали вони...

Залишилось поле одне пусте,
Поле моїх живих ран,
Поле моїх переживань,
Поле моїх страждань.

Кожна мить без душі
Марно прожита на землі
Незнаю як мені бути,
Що потрібно роботи.

Неможу я забути,
Неможу я закрити,
Своє серце для тебе одієї.
Хто скаже як забути???

Небо - сховай мене,
Ноче темна - закрий мене,
Сонце - зігрій мене!
Серце - зупинись моє...

Чому ви покинули мене?
Чому зрадили мені?
Що я вам зробив?
Вірою і правдою лиш служив.

Чому не відпускаєте мене?
Чому з собою тягнете мене?
Пустіть мене самого.
Залиште мене одного...

середа, 24 лютого 2016 р.

Вірш про кохання на відстані


Ти світ показав мені світлим і радісним.
Веселку душею в душі малював.
Навчив не бояться убивчої старості,
Знайшовши в мені те, що довго шукав.

Самотньо кохали крізь відстань й обмеження.
Загублені в часі, лічили роки.
І кожного дня, (мов здуріла), я стежила
Крізь свій монітор за твоєю мережею.
(За ніжністю пальців, - безгрішність руки.)

Реальність зв'язала сльозами й стражданням.
Хвилин через 20 ти маєш піти.
Твій потяг...і сльози...і наше кохання...
Ця зустріч є перша, але не остання..!
Нам треба чекати...Я вмію чекати!...Я можу чекати!...

Так важко могти..........

Мабуть, не судилось

…Колись, ще у надії на кохання,
Вогонь отой роздмухавши в долонях,
Ти сам казав, що, мабуть, не судилось
Нам бути разом подихом останнім.
Сповідавшись небесним акварелям,
Не зваживши нарівно «за» і «проти»,
Ти просто так зірвавши ніжну квітку,
Розвіяв пелюстки її у скелях.


І жодна з них не принесла бажання,
Лише нещастя в погляді прозорім
До самозречення заради тебе
І лезо гостре на краю мовчання...
Шліфований очікуванням гравій
Урешті перетертий як не в порох,
Сипне межи очі страшні питання
І виступить сльозою в чорній лаві,


Зіниць, що полохливі, що – в чеканні…
І мружаться, щоб не засліпнуть зовсім…
А кава, ніби сирівець в окропі…
Не знає, звісно, що таке – кохання…
А ти? Що – ти, спокуснику безтактний?
Чи пригадаєш завтра мить до щастя,
Що перейшла всі береги рікою
І залишилась як сумний постфактум?


Напевно, знайдуться й на це причини
Вогонь в душі залити очевидний,
Щоб пити – утопитися у щасті…
Лелітку залишивши для почину,
Втім, може й почуттів палких жадання?
Чи відліку нового у стосунках,
Які колись, роздмухавши в долонях,
Приніс як фотокартку на прощання…

Травень, 2007 р., автор: Калина Біла

понеділок, 22 лютого 2016 р.

Вірш про кохання від хлопця


О, мрія моя кришталева!
Думок моїх королева!
Полонила моє серденько
І розбила його легенько…

Ну чому я тебе не бачу?!
Біля твого будинку плачу
Чому телефон мій мовчить
А душа жахливо болить…?!

І ось, тебе не стало…
Щось у душі пропало…
Я страждаю, зате спокійний…
Не моя ти…але я ВІЛЬНИЙ

Привітання з Новим Роком коханій людині


На лапках м'якеньких, як котик твій,
До Тебе хай прийде цей новий рік.
Усміхнеться тепло і скаже: "Привіт!"
І радо ввійде через поріг.

Тебе він осипле добром і коханням
І, глянувши хитро з-під вій,
Здійснить всі Твої заповітні бажання
І щастям наллє келих Твій.

І новою долею сповниться небо,
Й годинник 12 проб'є...
І в світі все буде від серця для Тебе -
Таким, як вітання моє!

Новий рік Закохані

середа, 10 лютого 2016 р.

Ти не виходиш мені із голови


Ти не виходиш мені із голови
і що мені робити і ні туди і ні сюди
Здається тебе я ще більше кохаю,
але твоєї довіри вже не маю
Я знаю, що це моя вина,
але проблема є одна 
Люблю, люблю, кохаю
тобі ще не раз(якщо зможу) про це нагадаю
Але мені ти вже не віриш
і незнаю чи повіриш
Мені без тебе дуже важко
і на душі й на серці тяжко.
Чому, чому, мене ти не прощаеш
(якщо правду ти писав)
то надіюсь ти до мене ще щось відчуваєш.

Безвихідь

Не можу. Не здатна. Слабка.
Не хочу втрачати надію.
Та виходу зовсім нема...
Мені це все так остогидло!
Даремно. Не варто. За безцінь.
Тобі почуття віддала.
Як крапля із неба упала-
до ніг твоїх падаю я...
Як жовтий листок на прощання,
у серце на мить залечу, а далі...
А далі, як завжди,тікаю...
Щодуху, щосили від Тебе біжу...
Для серця-отрута, смертельний удар.
Без щастя...Без волі...
Ти безліч залишивши ран,
Усе ж не пускаєш від себе...
Міцною мотузкою туги
до себе мене прив*язав...
І сірі байдужі, будні
заколихалися в моїх очах...
Без Тебе не зможу...
Не буду жити...
Бо серце твоє все ж не дасть...

вівторок, 9 лютого 2016 р.

Чому так боляче буває

Твій розмах крил мене лякає.
Під натиском я руки відвела...
Лети! чому ж ти поруч досі?
Хіба ж не бачиш? відпустила я...
Та як без тебе жити?
Як починати новий день?
Як втриматись, щоб не заплакать?
Як дихати,коли нема твоїх очей?...
 Повітря раптом стане мало...
Воно клубком у грудях запече...
І скаже хтось : "кохання-радість!"
Чому ж тоді так боляче буває,
коли в душі твоїй воно живе?...

понеділок, 8 лютого 2016 р.

Юному ангелу

Розчісують небо крила твої
Серце мовчить вже. Так тихо...
Душу на згадку з собою візьми,
Вже омине тебе лихо.
Біль і журба турбувати не будуть.
Волю отримала свою ти.
Навіки серця тебе не забудуть,
Спокійно у небо ангел лети...

Автор: Бурба Ольга

неділя, 7 лютого 2016 р.

Сон

Сміюсь і плачу, радію і боюся
А в серці крик заглушує думки.
Я прокидаюсь, ніч, і знов молюся
Мій сон – мій біль. І знову ти...
Червона кров струмує в моїх венах
І мліє страх під сонячним мечем,
Я мов стою на циркових аренах
І сто очей штовхають вниз плечем.
Я падаю, кричу, знов прокидаюсь,
І душить біль мою тонку душу.
І кожну ніч я з вірою змагаюсь,
Що це життя я там у сні лишу.


Автор: Бурба Ольга

субота, 6 лютого 2016 р.

Частинка тебе

Лиши мені частиночку себе,
Лиши, бо більше не потрібно,
Хай та частинка в серці проросте,
Щоб дихати могла я надто вільно.
Й кусочок неба ти мені віддай,
Хай в ньому ясно-ясно світить сонце.
І навіть в дні зими, коли не рай,
Хай заглядає промінь у моє віконце.
Й на згадку кілька слів скажи мені,
Не хочу, щоб лишалось в серці горе,

Для мене присвяти свої пісні...
Сльоза моя одна, на ціле море.

автор: Бурба Ольга

четвер, 4 лютого 2016 р.

LONDON в душі моїй


В Лондоні знову мряка.
Хлипає дощ-плаксій.
Суму мого ознака –
Лондон в душі моїй.

В Лондоні знову мряка.
Місто знайшло спокій.
Я заспокоївсь також  –
Лондон в душі моїй.

В Лондоні знов негода
Стверджує норов свій.
Вічний старий володар  –
Лондон в душі моїй.

В Лондоні знов негода,
Але спасибі їй.
Складена врешті ода  –
LONDON в душі моїй.

середа, 3 лютого 2016 р.

За мною...

По краплині я зберуся,
І до неба помолюся.
Дай же Боже серцю сили,
Щоб несли мене ці крила.
Полечу, а може, впаду
На траву росою сяду,
Чи згадає він мене?
Хто для нього я вже є?
А кохаєш ти чи ні,
Я побачу лиш вві сні.
Адже правди ти не скажеш,
І моє враз серце вкрадеш.
Як же мучать ці думки,
І втікають десь роки.
Залишити їх не можу,
Без керма корабель вожу.
Стрімко вгору і донизу,
Я ходжу вже по карнизу,
Зловиш? Ні! Нехай, я впаду.
Знаєш, ти підеш за мною ззаду...


Автор: Бурба Ольга

вівторок, 2 лютого 2016 р.

Про нього ...

І знову пишу про нього,
знову про нього. Чому?
Серце пам’ятає про того,
кого мій розум не може сприймати.
Авжеж, я його не забуду,
він подарував мені перший поцілунок,
перше романтичне побачення.
Проте чому мені так важко
щоразу коли я думаю про нього.
А він, бездонна глибина і далеке небо.
Як мені його забути, якщо він там,
глибоко у моїй душі і так високо у моїх думках.
Я хочу забути його! Хочу, але не можу...

Автор: Бурба Ольга

Земні страсті


В каштанах вітер шарудить,
Біжять обличчя в невідомість.
Отак десь і твоє спішить,
На мить відчувши невагомість.
Між шумних вулиць і людей
Кружляє голуб одиноко
Не бачить він земних страстей,
Тебе не знає яснооку.
Не хоче вигоди собі,
Тому й нема до нього діла!
Якби хоч хтось теплом зігрів,
У вись того б душа злетіла.

понеділок, 1 лютого 2016 р.

Вірш для коханої

Можливо я до тебе вже настільки звик,
Що ти для мене єдина квіточка посеред квітів,
І навіть, коли ти показуєш мені язик,
Ти наймиліша будеш,для мене в цілім світі.

Коли у тебе починаються "капризи",
І настрій ніби хочеш ти вбивати,
Я теж тобі кривлятиму мармизи,
І не сваритись буду, а сміятись.

Таке життя, ми всі недосконалі,
Ми часто сваримось і завдаємо ран,
Але кохання є у нашім арсеналі,
ПідЕмо на проблеми,із коханням,на таран.

Ти будеш не права,й миритись не захочеш,
Зосередишся на мОїй якІйсь дурацькій фразі,
Зловлю тебе в обійми,і сильно залоскочу,
І врУчу лист за назвою:"Моїй коханій і малесенькій заразі".

/Kolja Kardash/

неділя, 31 січня 2016 р.

Як навчитись жити без людини?


Як навчитись жити без людини,
яка божевільно потрібна тобі?
Як забути кожну хвилину,
І не завдати болю ні йому,ні собі?
Мабуть це не можливо,
Напевно не реально,йому це не важливо,
а ти вмираєш морально.
Так,ти в цьому винна,
Ні,він не пробачить,
Коли ти втратиш силу,
Він цього не побачить.
Ти виниш себе
І правильно ти робиш,він забуде тебе
І з цим нічого не поробиш.
ти вмираєш в кожнім сніти думаєш про нього,
а він не любить тебе,
нійому вже байдуже до всього.
а ти так хочеш вмерти,
щоб з ним назавжди бути,
ти йтимеш до цього вперто,
вбєш себе і зможеш почути,
те,як він молиться на неї,
ти будеш жертвою любові,
а він цілує чужі губи,
а ти втрачаєш море крові

Зимовий вірш про кохання

І знову зима за вікном,
знову ті ж листи,
між спогадами і вином,
скрізь лише про тебе думки.

Твій образ в моїй голові.
Чому ти так швидко з'явилася в моєму житті, 
так швидко, що не зміг зрозуміти,
коли від почуттів встиг я зітліти?
Прошу одного - прочитай в моїх очах.
Ти ж знаєш - я ніколи не наважуся сказати.

Думки в вустах моїх завмерлі,
Несподівано, стала моїм ідеалом,
ідеалом з книг, твого улюбленого Сафарлі, 
Милим, таким потрібним мені світлом.

Ти та, про яких читають в книгах, 
падають у вир шалений, потайний,
де сотні світів чужих,
не замінять твій єдиний.

Наперекір вітрам і болю, 
ніколи не зможу надихатись тобою.
І нова хвиля накриває мою душу, серце - 
після тебе вже ніхто не врятує моє згасле сонце..

Автор: Ярик Гудименко

Так навіть серце не болить


Про те,що нічого...
лиш кров на твоєму обличчі стікає наче біль
а вода вдаряє як вогняна тінь
а серце вмирає під оплески дощу
у відповідь тобі від болю кричу
моя душа як птах що прагне волі
і в світлі нічному чекає долі
а замість того лиш рани солоні
страждання болісні за мною в погоні
чому мовчання як стіна сліпа
а по щоці сльоза вмираючи стіка
промов у відповідь нарешті щось
щоб хибному у мозку не жилось
стрибай у вир кровавої любові
приймай на себе удари просторові
не бійся зачепитись за страждання
вони для тебе не камінь спотикання
бо ти мети своєї досягаєш вмить
так навіть серце не болить
а сніг печальний сиво мерехтить
ба, навіть клоун не веселить.


субота, 30 січня 2016 р.

Без тебе жити серце не уміє


Горить свіча. Палає і не тліє.
Мені сьогодні важко будь одній.
Без тебе жити серце не уміє.
Без  тебе і без променів надій.
Горить свіча. Горить моя душа.
До тебе простягаю свої руки,
До захисту,  до ніжного тепла,
Ти захистиш від горя і розлуки.
Тобою день наповнений по вінця,
З тобою - казка, а без тебе - тьма.
Підкинь у вогнище іще полінця,
Аби горіло, як тебе нема...

Крига в серці


Небо плаче наді мною
Ми розбіглися з тобою
Тугу я свою топлю в вині

Я не прошу повернутись
Просто важко так забути
Те шалене й ніжне почуття

Те що разом нас тримало
Те що серце зігрівало
Тещо дах мені зірвало
Жаль але його не стало

Ніч ятрить на серці рани
Іспливають мов зтуманом
Спогади про ту кого любив

Лиш під ранок я засну
Але вже не поверну
Те шалене й ніжне почуття

Те що разом нас тримало
Те що серце зігрівало
Тещо дах мені зірвало
Жаль але його не стало

Вітер небом хмари носить
Літо щастя не приносить
Бо на серці вже давно зима

Крига в серці вже не скресне
Бо ніколи не воскресне
Те шалене й ніжне почуття

Те що разом нас тримало
Те що серце зігрівало
Тещо дах мені зірвало
Жаль але його не стало
29.11.07 


Автор: Бурий Сергій

пʼятниця, 29 січня 2016 р.

Я боюся серце відкрити

Я боюся серце відкрити, 
щоб у нього не плюнули знову,
Як я буду без нього жити,
він для мене був сенс і основа...

Я боюсь знову серце відкрити,
а якщо всі зусилля марні
Я боюся надіятись знову,
що як всі ті надіі примарні...

Я боюсь обпекти мою душу
адже опіки не заживають.
я боюсь покохати знову,
я не вірю що люди кохають
один одного....
Дуже болісно визнавати, 
що не можу я легко кохати.

Автор: Виталина Ванилина

Я – жінка, що любить волю


Інколи я сумую
Інколи мені смішно
Ночами зорі рахую
Вдень шукаю тишу

Міняю волосся колір,
Парфуми, сукні і стиль.
Сьогодні я ніжно-прозора,
А завтра --  знову в бій.

Живу кожен день по-новому,
Граю в життя кожну мить,
Шукаю нове у старому,
Сміюся, коли щось болить.

Інколи час зупиняю
Дослухаюся до твого подиху
Або новий шлях прокладаю
Надихаю інших на подвиги.

Я обличчя сторінок глянцевих
І автор наукових журналів
Створюю всюди затишок
І люблю гуляти ночами.

Сто обличчь, діалогів і ролей
Вживаються в мені одній
Я – жінка, що любить волю
Попробуй мене зрозумій.

четвер, 28 січня 2016 р.

Кинув хлопець, вірш

Навіщо ти пішов не пояснивши причини,
Ми ж так любили разом проводити час кожної днини,
Я просто нерозумію за що ти мене покинув,
Останній мій шанс уже давно у вічність полинув...
Ну не мовчи, скажи хоч слово, тебе я благаю,
Я не була ідеалом, я це точно знаю,
Я ж так любила ці твої обійми, поцілунки, уста,
Я з ними просто линула у небуття...
Ти знаєш я тебе ще й досі кохаю..
Ну відгукнись, хоча б скажи " Прощай", благаю..
Я біля твого під'їзду давно уже чекаю,
Питаю сусідів, вони кажуть:" ні, я нічого не знаю",
Я дзвонила до тебе, а ти трубки не брав..
А, бувало інколи і сам вибивав...
В мене ще є надія що ми зустрінемось хоч раз,
Я побачу тебе, твою усмішку, забуду стільки образ,
Я забуду усе, тільки подивись мені прямо у вічі,
Я не можу дочекатись уже нашої зустрічі..
Ти скажи правду,я зрозумію, забуду, піду,
І більше ніколи сюди я не поверну...
Хоч важко буде, та я сильна, усе я зумію,
Можливо ти знайшов мені заміну, так скажи, я зрозумію..
Ну хоч слово скажи, я хочу чути твій голос,
Такий ніжний і суворий водночас...
Ти знаєш, я плачу, я неможу без тебе,
Ну зрозумій і ти мене,коли я дивлюсь у небо голубе...
Там я бачу тебе, бачу твої обійми,
І так сумно стає, ти приходиш завжди у мої сни...
Я пам'ятаю слова твої, кохана і зайка,
Ти знаєш так приємно було, ну відізвись будь ласка..
Я напевне не почую ще раз тих усіх слів,
Мене від тебе забрали, немов розлучили голубів..
Ти свій номер тепер поміняв,
Неможу додзвонитись до тебе, а тоді ти тільки вибивав..
Я навіть незнаю твоєї адреси,
Я ж любила тебе, з розуму сходила від твоєї краси..
Час так швидко летить, не думала що я знайду іншого,
Та так сталось і досягнула я щастя найбільшого,
Та ти згадав мене ти повернувся, щоб попросити пробачення,
Та тільки ти прийшов, побачив мене і його, я була дуже щаслива,
А біля нас тоді бігало двоє ангелят, це мої діти були,
І сльоза покотилася ти хотів повернути ті давні часи..
Та ти просто пішов не промовивши навіть слова,
Ти ж тоді собі іншу знайшов, а тепер від думок болить голова,
Тепер ти жалієш, про все ти жалієш,
Тепер ти мене кохаєш знову, та вже ти нічого не вдієш,
А на наступний день до мене прийшов лист,
Я читала і плакала, ти писав з наших давніх мість,
Там було написане пробачення, я тепер знову згадала тебе,
Згадала ті стосунки що між нами тоді були,
Ти знай, я тебе ж не забуду ніколи, а в цьому листі,
Усі щасливі моменти наші були перечислені,
Але ж тепер вже нічого не вдієш, тепер в мене є сім'я,
І нажаль ти ніколи не почуєш тих слів і мого тепла,
А на наступний день, по новинах казали,
Той що її кохав, любив її до нестями,
Він... Його вже немає в живих..
І ще додали, біля нього записка була, а в ній стільки слів тривожливих...
Вони були присвячені її, а в записці цій написано:
" Пробач мене за все, мені це непрощено,
Я ж справді кохав тебе, я незнав що ти найкраща,
Але я добився свого тепер ж ти щаслива, моя доля тепер найваща,
Я вже немаю чого додати, вибач мене, будь щаслива моя мала..."
І вона згадала як його обнімала,
Вона поцілувала дітей своїх, і всією сім'єю гуляти пішли,
Справді тепер вони щасливі, саме про це вони мріяли...

Автор: Христина Юрків

Вірш до коханого


В життя моє без дозволу ввірвався,
Так довго змушував мене страждати. 
Мій розум не хотів - і відбивався,
А серцю так хотілося кохати.
Єдиний, моє ясне Сонце,
Як же ж мені тобі вгодити?
Ніби не сон, ніби не сон усе це,
А наяву не можу я без тебе жити.
Прагне душа до тебе все, щомиті.
Я за устами, кохання моє, вже сумую,
Серце без тебе моє почина щеміти,
Ніби жива, але болю я зовсім не чую...

середа, 27 січня 2016 р.

Де моя любов?

Настала ніч. Сніжинки у руках
Тремтять, мабуть, від холоду і сміху.
Остання ніч. Сльозами на щоках
Стікаюсь кришталеві краплі снігу.

Воно сидить під сірим ліхтарем...
(Старий ліхтар - банально і так звично)
"Година до світанку. Новий день..." -
Шепоче щось собі маразматично.

Німий ліхтар! Сліпі нього очі!
Давно помер в своєму каятті
За те, що він - провісник злої ночі,
Останньої для Ного у житті.

Солоний день зустріло Воно знов.
Душа блищить сльозою на щоці.
Зі блідим питанням "Де моя любов?"
Самотнє Щось із серцем у руці...

Космічний вірш про кохання

Ми летимо, мов навіжені комети
Повз кордони чужих атмосфер.
Кожен у пошуках своєї планети,
Сам собі письменник, поет, режисер.

Порожнеча п'янка росте безголоса
В нас, над нами та під..
Того, хто так любить осінь,
Повір, кохати не слід. 

Коли забагато взаємності,
Коли чуєш з інших вуст свої слова -
Тікай чимдуж. Від неприємностей,
Тікай, мала зірвиголова.

Ми маємо різні траєкторії,
Різні планети у нас на шляху.
Чужі тілесні території 
Нам відкривати без страху.

Вогонь образ і гніву попіл
Не запусти, дитино, у своє ядро.
Червоним жаром диха сокіл,
Чи, може, фенікс, скинувши перо..

Лети, лети, моя чужа комето,
Хай Всесвіт буде до тебе ласкавий.
Я на печаль наклала вето,
Бо, може, колись, завітаєш на каву..

Оксана Самойлова


вівторок, 26 січня 2016 р.

Кохайте поки є кого


Ось так завжди й усе з початку.
І ти попав неначе в казку.
А виявилось просто спав,
Бо не туди ти знов попав.

А помилився випадково,
Кохав дівчину ти чудову.
А виявилась просто лялька -
Бо все життя її забавка

Вона в життя неначе грала,
Робила все чого бажала.
Усе що хотіла те й робила,
Бо напевно, не любила...

А ти хотів її кохати,
З неба зорі всі дістати...
І що робити ти назнаєш???
Та гадаєш що кохаєш!!!

У тишині лунає постріл,
У тишині лунає два...
І в йього в серці тишина!
.........................
А бути все могло інакше.

Кохайте поки є кого

Вірш про кохану


Васильки у полi, васильки у полi,
i у тебе, мила, васильки з-пiд вiй,
i гаї синiють ген на видноколi,
i синiє щастя у душi моїй.

Одсiяють роки, мов хмарки над нами,
i ось так же в полi будуть двоє йти,
але нас не буде. Може, ми квiтками,
може, васильками станем - я i ти.

Так же буде поле, як тепер, синiти,
i хмарки летiти в невiдомий час,
i другий, далекий, сповнений привiту,
з рiдними очима порiвняє нас.

Не можу без тебе!!!


- "Поглянь у це сіре небо,
Відчуй легкий присмак болю.
Вже світ навкруги мертвий.
Вже всі людські душі на волі."
А кров знов тече по асфальту.
І вітер немов шаленіє.
А хтось тихо-тихо співає
Про те, що нема вже надії.
Повільно кошмари долаю.
А біль мені ріже в очі.
Невже вороття вже немає
З цієї страшенної ночі?
І я захлинаюся криком:
- "Я хочу...Я жити хочу!"
А вітер безжально, дико
Кидає в кайдани ночі.
- "Поглянь у це сіре небо!" -
Шепоче мені хтось на вухо
- "Вже світ навкруги мертвий!
В останнє цю тишу послухай!"
І падаю я у безодню...
І все навкруги ніби тане.
Нема а ні сліз, а ні болю,
Лише у душі моїй рани.

Та знову мені світить сонце.
І зовсім не сіре небо.
Усі ці нічні жахіття -
Це лиш одна ніч без тебе.

Душа чому ти так болиш?

Скажи мені душа 
Чому ти так болиш? 
Чому щоночі рвешся ти до нього? 
Ти все мордуєшся,кричиш 
А йому вже недотого 
Він сам по собі 
Сам в своїх думках 
Ти дала все що він просив 
Йому вже стала некохана 

А пам*ятаєш як вперше ви зустрілися колись? 
Перший погляд перша усмішка красива 
Перший дотик до руки перше слово його"Любима" 
А пам*ятаєш поцілунок який заставив серце битись 
Слова"Пробач,Люблю Прощай" 
І сльози які неможливо зупинити 

Він був такий любимий дорогий 
Ти за ним в огонь та воду 
і душу ти навиворіт для нього 
а лиш його колюча фраза"Пробач я більше незтобою" 
ти стала непотрібна мені повір 
я просто дихаю чужою 
Вона тепер у мене в голові,душі 
лише у неї я як в омут з головою 

Пробач мене та відпусти небуду більш ніколи я зтобою 
Ти будеш щаслива,кохана та тільки не зімною 
Неможна жити з тим хто чужий душою 
Бо будеш ти поранена його стрілою 
Тому милі дівчата пам*ятайте 
у відносинах потрібно коханими бути,кохати 
а не просто існувати 

Автор: Вікторія Ярченко

Дуже хочу


Солоний подих диких сліз...
Червоні мої очі...
Чавлю тобі лимонний сік...
- Ти хочеш?
- Ні, не хочу!

Відчуй на смак моє життя...
Солодкий запах ночі...
І спробуй краплю каяття...
- Ти хочеш?
- Ні, не хочу!

Гаряча пристрасть твоїх слів...
Грайливі мої очі...
А на вустах лимонний сік...
- Ще хочеш?
- Дуже хочу!

Колись любила я тебе...


Колись любила я тебе...
Страждала довгими ночами,
Шукавши порятунку і розради

Коли прийде той час...
Коли забуду,
Підучи іншою дорогою.

Почавши новеє життя...
Не дивлячись тобі,
У ті красиві очі,
Задимлені любов'ю 
В яких давно...
Уже погасла іскра,.

Затихло море
Вже мовчить,і берег занімів...
Тепер ступай,
роби цей новий крок

Автор: Наташа Дробілко

Для тебе, мій любий


І впало на землю сонце.
Не гріє воно.Померкло.
Без тебе моє віконце
Затягнуте сумом смерті.

Без тебе усі стежини
Ведуть не у рай, а в пекло.
Без тебе в усі хуртовини
Засмалює душу спека.

Для тебе, мій любий, буду
Я сонце заспрагле тримати.
У світі ненависті й бруду
Я буду для тебе вмирати..!

понеділок, 25 січня 2016 р.

Ти все таки його любила!

Ти все таки його любила!
Тай він тебе любив.
Хоча він сумнівався!
Як міг влюбитись?

Коли усі його колишні-це так лише розвага.
А тут з'явилась ти!
Така весела,відверта дівчинка
Яка своїм поглядом зводить 
з розуму.

Ти відкрила йому душу,
А він так погрався.

Хоча він кохав тебе!
Ревнував до кожного
Але ти незнала цього...

Ти розчарувалась у ньому
Він надто сильного удару завдав 

Щоб повірила знову,як тоді.

А час не лікує,він лише на мить 
Загоює темні рани...

Якщо любиш,то будь з ним.
Бо він зрозумів помилку...

Але якщо знову грається 
Не довіряй більше 

І довірся собі,
Покажи йому ,що ти витримаєш усе...
Навіть,коли проти тебе буде весь світ...
Лише стій міцно,не дозволь собі ницо впасти на коліна.
Коли будеш в бруді по вуха.

Я знаю ти зможеш усе!
Лиш повір в чудо і воно станеться..

неділя, 24 січня 2016 р.

Коли уперше покохав

Ти чуєш-стукіт серця
Несамовитий дзвін смереки
Коли дерева так шепочуть.
Коли вже квіти заніміли.

Бо серцю вже достатньо хлорофілу.
Бо вже давно він хімікат.
Коли уперше покохав.
Й відчув той біль,
Оту печаль з його очей.
Ті щирі почуття,
Які він загубив десь там,коли так щиро довіряв.
Десь там серед лісів й дерев!
Блукала там душа,
Шукала порятунку і розради...
Бо хімія вже добиває.
Як той акорд останній грає...
У темноті,в тремтінні арфи.
Звучить оте чуття?
Коли вже помирає,
І шансу на життя нема. 

Автор: Наташа Дробілко


ліс кохання

Дорога до раю


Від місяця взяла я свої крила,
Від сонця - надію, від неба - силу.
І полетіла кохання шукати,
Далеко від себе, далеко від хати.

Серцем я прагнула щастя відчути,
Перестороги не встигла почути.
В долинах безкраїх знайшовши зраду,
Всі намагання лишила позаду.

А повернувшись назад, я впала,
Що там безодня, на жаль, я не знала.
Але небесна магічна сила,
Білими хмарами мене захистила.

Шлях росою мені простелила.
Кохання у тобі! - мене сповістила.
Серце забилось і замовчало,
Нарешті кохання своє відшукало.

Вірш про зраду


Ти мене зраджуєш
І я це відчуваю...
Мені майже не боляче,
Це страшно, але я звикаю.
А що життя?
Хіба воно таке потрібне?
Немає в ньому каяття,
Дивитись боляче і гидко!
Все менше залишається людей,
Які лікують словом душу,
Які підтримують мене,
Бо ж лікувати інших також мушу…
Все менше чуєш гарних слів,
Всі покривають слова матом
Й марніє світло у душі,
Життя згасає....
Але раптом
Ти відчуваєш щось живе
Що змушує тебе відкрити очі,
Випростатись, показати всім себе,
Бо ж врешті настає той світлий день,
День після тривалої ночі...

Заради любові

Знов мене переслідує сон,
І вмирають від холоду квіти.
Ти забрав мою душу в полон.
Я не зможу без неї летіти.

Поламав всі мої думки,
Щоб я лялькою стала для тебе,
Не подав ти у горі руки,
Щоб зламалася вщент, а я тверда!

Промайнула я крізь негаразди,
Покусала я губи до крові.
Та я вижила навіть в неправді.
Більш нема мені зла в твоїй мові.

Знаєш, важко було, та я знала,
Що ти вчиниш так зі мною.
Свою роль я тепер зіграла!
Що не зробиш заради любові!

Автор: Оля Б.

Ви не кохали?


У житті все має дві сторони медалі
Життя складається із різних протеріч
Любов-ненависть, Вірність-зрада
Тепло і холод, вічність-мить.

Життя-міраж, складається з ілюзій,
Які будуємо з холодної туги.
До того, що ніколи в нас не буде,
До тих висот, що так важко досягти...

Буває у житті людини, момент здається милий
що та кричить: "Ах-ах, зупинися мить!"
А озернувшись бачить, що вони вже пролетіли
І тільки серденько болить

Щастя і нещастя - два протилежних стани,
Але початок в них один
А що, цього, Ви незнали?
Так значить що ви не кохали...

Автор: Світлана і Андрій Кіт